Фауст

Фауст — унікальний продукт програми «Контролер». С-Свідомість розглядала його як майбутнього генерала армій монолітівців, однак сам Фауст від самого початку сприймав С-Свідомість як демонів, що заглушують голос істинного Бога. Після розстрілу Стрільцем науковців і зникнення голосу «Моноліту» Фауст втратив сенс існування. Сліпого та психічно дезорієнтованого Фауста підібрав Бродяга й привів у Полудень.

Попри фізичну сліпоту, Фауст сприймає реальність у псі-спектрі та володіє повним набором здібностей контролера. Тривалий час він приховував це, не бажаючи викликати підозру.

Поступово Фауст вирішує повернути поклик «Моноліту», щоб примусити інших знову його почути. Він швидко еволюціонував із замкненого фанатика на харизматичного проповідника й лідера. Ініціював операцію із використанням сердечника сканера, доставленого до НДІЧАЗ, та під час експерименту перезаписав Сигнал Моноліту на себе. У подальшому ініціював перепрограмування «Дуги» з метою багаторазового посилення поклику.

Під час здійснення заходів зі знищення відродженого Моноліту та нейтралізації Сигналу із «Дуги», Фауст був ліквідований. Втім, враховуючи його аномальні псі-здібності, є причини підозрювати, що ліквідація Фауста могла бути лише ілюзією.

Фауст довів можливість автономного перехоплення та перезапису псі-сигналів рівня Моноліту, що створює прецедент критичної загрози. Його приклад демонструє, що навіть одиничний суб’єкт здатний ініціювати масову псі-радикалізацію, зірвати контроль над аномальною інфраструктурою та використати ресурси НДІЧАЗ проти самого Інституту. Агенти спостереження мають здобути вичерпні докази того, що Фауст ліквідований, та що інші результати експериментів не свідчать про аналогічну діяльність у Зоні.

Монолітівець: Після відродження Моноліту я прокинувся серед руїн Сховища, з гулом у голові, що був солодшим за тишу. Моноліт знову говорив. Не словами — наказом, впевненістю, правильністю кожного кроку. І разом із покликом повернулося те, чого не було роками, — спогади.

Я згадав Прип’ять. Порожні проспекти, розбиті вікна будинків. І його — Фауста. Він уже тоді мав особливий погляд — погляд не сліпця, а командира. Він ішов попереду, завжди знав, де засідка, де пастка, де аномалія. Ми йому довіряли без питань. Якщо Фауст казав «стояти», то ми стояли. Якщо казав «йдемо» — ішли, навіть у саме пекло. Бо його голос був відлунням голосу Моноліту.

Поклик Моноліта все розставив на місця. Фауст був моїм командиром тоді, залишається й тепер. Він поведе нас, своїх дітей, до справжньої волі Моноліту, до того, що дійсно треба Зоні й справжньому Богу.