Бродяга

Колишній монолітівець. Діяльність до вербування в Моноліт не встановлена. Після втрати псі-зв’язку з Монолітом влітку 2012 року допомагав Дегтярьову прорватись до Прип’яті у ході його розслідування провалу операції «Фарватер». Співпрацював із Корпусом на ранньому етапі його формування.

Стабільний, з ознаками хронічної втоми, має високий рівень рефлексії, внутрішній конфлікт між прагненням до спокути та страхом перед власним минулим.
Для нього, як і для більшості колишніх монолітівців, розрив із Монолітом став екзистенційним зламом: втратою опори, сенсу та зовнішньої волі. На відміну від багатьох інших, він не деградував і не зник, а спробував побудувати нову структуру співіснування для таких самих «втрачених», як і він сам.

З-поміж полуденців Бродяга найбільш схожий на того, кого можна назвати офіційним лідером. У фракції він виконує роль морального орієнтира. Авторитет Бродяги базується не на силі чи страху, а на досвіді та здатності брати відповідальність. Він уникає розмов про минуле Моноліту, проте водночас прагне зрозуміти, що саме сталося з ним і його людьми, та чи можливе для них прощення.

Після активізації Сигналу особистість Бродяги повністю стерлася, поступившись відновленому монолітівцю, здатному без вагань виконувати волю його «божества».

Бродяга становив значний аналітичний інтерес як стабілізований колишній агент псі-впливу, здатний функціонувати без зовнішнього контролю. Його досвід міг бути використаний для дослідження довготривалих наслідків псі-програмування та можливостей реабілітації. Але після повторної активації Сигналом став неконтрольованим агентом ворожої сили з доступом до фракції та стратегічних районів Зони. Рекомендовано ліквідувати власними силами або силами агентури.

Нейтральний сталкер: Прип’ять — це пропаще місто. Якось був я там. Якраз невдовзі після того, як Дегтярьов витягнув військових з міста. Тоді ніби в Зоні все видихнуло і стало тихо. Ми з хлопцями подумали: раз таке діло, гріх не зазирнути. Хотіли швидко пройтися, подивитися, що лишилось, пошукати може якийсь цікавий хабар.

Та Прип’ять, сам знаєш, не любить гостей. В одному з дворів потрапили ми під перехресний вогонь з декількох будинків. Чую «браття, бачу невірних», «смерть грішникам» й іншу дурню цих навіжених. Я вже подумав, що все, гаплик нам.

І тут, як нізвідки, з’являється Бродяга з іншою групою бійців. Самі в усьому монолітівському. Спокійний, як той удав, на трасери куль взагалі не зважав. Оточили нас і закрили собою від тих пришелепкуватих. Заговорив із ними тихо, рівно, як той проповідник до пастви. Про те, про се, про спокій, що сталкери не вороги, що знає, що вони відчувають. І диво сталося: монолітівці перестали стріляти і вийшли з укриттів із опущеною зброєю.

Нам лише кивнули йти геть. Ми й пішли хутко, не озиралися. Але щось у Прип’ять я більше не горю бажанням йти знову. Мені і на Затоні непогано живеться.