С-Свідомість

Коли в Прип’яті тривали бої за можливість закріпитися і контролювати місто, командування СОП вирішило скористатися хаосом, який спричинило вимкнення «Випалювача мізків», і оперативно організувало операцію «Моноліт» для встановлення контролю над ЧАЕС. Попри вдалу висадку десанту з гелікоптерів біля станції, сектанти завзято опиралися штурму військових сталкерів. Військовим вдалося закріпитись на території станції, коли їх застав неочікуваний Викид. Лише кілька військових змогли врятуватися. Серед них — і полковник Ковальський.

Скориставшись сутичками між військовими сталкерами і монолітівцями, сталкер Стрілець зміг прорватися всередину ЧАЕС перед самим Викидом і відкрити двері до Х-7, використавши неавторизований декодер. Там він зустрівся з представником С-Свідомості, який запропонував пристати до вчених. Сталкер прийняв рішення знищити вчених. Можливий мотив таких дій Стрільця — надія на зникнення аномальної активності у Зоні.

Ліквідація капсул життєзабезпечення, в яких перебували учасники проєкту, призвела до руйнування керуючої структури, що стримувала хаотичні процеси Зони. Як наслідок, Зона втратила централізований контроль, а її поведінка стала ще менш передбачуваною. Почастішали викиди, змінилися аномальні поля, частина територій зазнала суттєвих трансформацій.

Угруповання «Моноліт» припинило своє існування. Бійці, позбавлені псі-контролю, гинули, втрачали розум або повільно повертали собі фрагменти власної особистості.

Монолітівець: Він зник раптово. Як тиск… як гравітація, що тримала усе докупи. Ще вчора кожен крок був правильним, кожен постріл — виправданим, кожна смерть — необхідною. А сьогодні — тиша. Порожнеча, від якої дзвенить у вухах. Я стояв на позиції й чекав наказу. Через звичку, а не наказ. Але наказу немає. Моноліт мовчить. Я намагаюся почути хоч відлуння: шепіт, імпульс, біль у голові, хоч щось. Нічого. Лише вітер і тріск дозиметра. Разом із голосом зникла впевненість. Світ став… важчим і чужим. Раніше він був простим: ворог — ціль, яку слід знищити. Тепер з’явилися питання. Чому в мене тремтять руки? Чому я не пам’ятаю нічого, що було до цього? У голові спливають уривки: накази як спогади. Ці спогади чужі і водночас мої. Невже в мене було життя до цього? На Великій. Бо якщо це правда, тоді ким я був увесь цей час? Коли Моноліт зник, дехто з братів кричав. Хтось стріляв навмання, ніби намагався пробити тишу кулями. Але більшість сидить, притулившись до стін, і дивляться в одну точку. Ми ще разом, але вже не єдині. Немає центру. Немає волі, що тримає нас гуртом. Я не знаю, що робити далі. Моноліту більше немає, є лише Зона. Вона просто є. Холодна, байдужа, агресивна. Якщо в мені лишилось хоч щось людське, мені доведеться навчитися жити з тим, що я зробив. Якщо ні — тоді тиша всередині стане моїм новим Монолітом.